Мої статті

Р. О. Ярова 
ТЕХНОЛОГІЇ АКТИВНОГО  НАВЧАННЯ У ЖИТТІ СУЧАСНОГО УЧНЯ

Сьогодні освітній простір України набув  нових рис: почався рух практики до науки. Учителі навчилися вирішувати шкільні проблеми за її допомогою, зокрема розширилися можливості вибору освітніх технологій, підручників, посібників. Усе це змінило шкільну діяльність. Велика кількість технологій базуються на дослідницькому  підході, потребують  знання теорії. Це технології майбутнього, які вимагають від учителя підготувати і випустити у світ не роботів, здатних виконувати одноманітну роботу, а особистостей, які мислитимуть критично і зможуть знайти свій шлях у новому оточенні та бути корисними суспільству. Школа повинна націлювати молодь на те, що головним у їхньому житті повинно бути: ведення здорового способу життя, соціальна активність, прагнення до самостійності, відповідальності, упевненості в собі, уміння критично мислити. Учні ніколи не повірять у школу, яка нічим їм не може запам’ятатися, тому вона повинна мати  власне обличчя і допомогти молоді стати успішними. Для цього потрібно, щоб школа не «замикалася» у своєму приміщенні, а виходила за його межі, тобто заняття можна проводити будь-де: у музеях, театрах, на природі. А методика викладання повинна бути націлена на вироблення власної думки учня. Учитель на уроці слідкує не за правильністю чи неправильністю відповіді, а за обґрунтуванням, мотивацією, вмінням знайти власний варіант відповіді. Тому потрібно розвивати в школярів вміння критично мислити, а для цього залучаємо інформацію, яку потім критично осмислюємо і приймаємо власне рішення. Усе це можна зобразити за допомогою ланцюжка: ПРОБЛЕМА-РОЗДУМИ-СУМНІВИ-ПОШУК  ІСТИНИ.

Технологія розвитку критичного мислення пройшла апробацію в різних країнах. Це ґрунтовно досліджена  модель, за якою навчаються найефективніше.

Найбільш успішним є заняття, на яких учні заохочуються думати самостійно та критично. Критичне мислення дозволяє учням обмірковувати власні думки та причини виникнення тієї чи іншої точки зору[6, с.13].

Освітня технологія розвитку критичного мислення у процесі навчання дитини – це сукупність різноманітних педагогічних прийомів, які спонукають учнів до дослідницької творчої активності, створюють умови для усвідомлення ними матеріалу, узагальнення отриманих знань, спрямованих на розвиток самостійного свідомого мислення, пізнання істини.

Процес пізнання істини безконечний. Навчити дітей думати, слухати, запам’ятовувати, порівнювати – ось завдання учителя. Тоді і відкриється для дитини об’єктивна  картина навколишнього світу. Хоч від помилок ніхто не застрахований, але не можна, щоб помилкою стало все життя. Саме тому потрібно навчити нашу сучасну молодь  жити осмислено і з відкритими очима. Не забуваймо й  про те, що часто під впливом ЗМІ формуються їх погляди. Учитель не повинен давати готові формули вирішення проблеми, а повинен навчати дитину відбирати із потоку інформації те, що збагачує особистість і не спотворює реальність. Зараз можна багато сперечатися про користь чи негатив Інтернету, але зрозуміло, що він  може  допомогти у вивченні соціальних наук. Тільки для цього потрібно навчити дитину осмислити інформацію, перевірити її, визначити проблему, синтезувати отримані знання, робити висновки і потім приймати оптимальні рішення.

Критично мислячий учень перемагає сумніви, чесний сам із собою, ним не можна маніпулювати. Тому, на перший погляд, здається «важким», «не таким, як усі». Але ж не забуваймо про те, що ми повинні готувати дитину до життя в інформаційному суспільстві. Та тільки не буде мислити учень критично, якщо учитель не створить йому творчої  атмосфери, коли не повірить в те, що дитячі думки мають вагу.

Повноцінний розвиток творчих здібностей  учнів можливий за умови формування мотивації творчості та цілеспрямованого педагогічного впливу на розвиток кожного з компонентів інструментальних  літературно-творчих здібностей школяра [5,с.8]. Першим і найважливішим етапом в роботі є розвиток емоційно-чуттєвої сфери молодшого школяра. Через неї поступово відбувається формування емоційно-ціннісного ставлення його до світу. Потрібно стимулювати емоції і почуття шляхом впливу емоційно-чуттєвих чинників на учня. Чим багатший чуттєвий досвід дитини, тим глибші емоції. Емоційний контакт сприяє зародженню подиву, який в свою чергу породжує натхнення і є поштовхом до розвитку творчого мислення. Учитель, збагачуючи уявлення учнів чуттєво-образною інформацією, розширює чуттєвий досвід дитини, завдяки чому вона вчиться спостерігати і оцінювати світ. Тому основна увага вчителя має бути спрямована на психологію дитини, внутрішній світ, її індивідуальність.

Щоб навчити учнів працювати творчо, потрібно проводити уроки, реалізуючи такі компоненти: мотиваційний (стимулювання підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку, уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).

Головною умовою при цьому є розуміння дитиною змісту і значення виучуваного. Для цього вчитель повинен ставити перед собою чітку педагогічну мету: у чому переконати школярів, як розкрити значення даного питання сьогодні із найближчою перспективою для них. Дитині має бути зрозумілою мета завдання і тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи.

Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Потрібно пам’ятати, що найбільш цікавим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим – таким є один з принципів методики сучасного уроку. Однак інтерес не має нічого спільного з розважальністю, яка не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і, одночасно, захоплювати як своїм змістом, так і способом викладу.

За роки навчання в школі в дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності та учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність дітей, осмислення ними певних явищ, оскільки не асоціюється ними з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, характерні для місця проживання дітей.

Учням можна запропонувати  на знаходження відповіді на одне й те саме запитання різні джерела інформації з протилежними відповідями. Педагог займає нейтральну сторону, а учень має вирішити дилему: що робити в тій чи іншій ситуації. Можна назвати багато шляхів формування в учнів критичного мислення, але не можна привчати їх до одновимірності бачення світу.

Коли дитина мислить критично, то те, про що вона думає, перебуває у фокусі її уваги, і коли вона помічає помилку чи бачить інший спосіб вирішення проблеми, то  зацікавлено її вивчає. Тому учні, що мислять критично, навчаються з цікавістю. Як правило, важливе місце в роботі займає попередня підготовча робота: знайомство з термінами вивченої теми, творами, видами робіт та темами, що виконуються індивідуально чи за бажанням.

Потрібно враховувати і вікові особливості при використанні технологій в процесі проведення уроків, зокрема літератури. Не забуваймо і про необхідність створення на початку уроку сприятливого психологічного клімату.

Технологія уроку із застосуванням методів ТРКМ з метою розвитку критичного мислення школярів повинна організовуватися за трьома обов'язковими етапами (фазами): актуалізації, побудови знань, консолідації [6,с.12-13]. Засвоєння нового (кожне навчальне заняття) починається з першої із фаз – фази актуалізації, мета якої – актуалізувати в пам'яті учнів вже наявні знання; неформально оцінити те, що вони вже знають, зокрема встановити і їхні помилкові думки та уявлення; визначити мету навчання; зосередити увагу учнів на темі, викликати інтерес до її засвоєння; представити контекст з тим, щоб вони зрозуміли нові ідеї.

Сутність  другої  із зазначених фаз – побудови знань, – якій відводиться значна частина часу,  полягає в пошуку та осмисленні матеріалу,  знаходженні відповідей на попередні запитання та визначенні нових, намаганнях відповісти на них для побудови нового власного знання, оцінювання певної інформації. На цьому етапі порівнюються очікування учнів з тим, що вивчається, здійснюється перегляд очікувань та висловлюються нові; виявляються основні моменти; постійно відстежується перебіг думок школярів (процесів мислення, досягнутих проміжних результатів); узагальнюється матеріал та підбиваються підсумки; забезпечується поєднання змісту вивченого з досвідом учнів; перевіряється рівень розуміння вивченого, основних положень та ідей за допомогою запитань.

Третя фаза - фаза  консолідації -  є етапом рефлексії, тобто з'ясування того, про що учні дізналися, що це для них означає, як це змінює їхні попередні уявлення, як вони це зможуть використати в майбутньому. Метою навчання на цьому етапі є узагальнення основних ідей та інтерпретація визначених; обмін думками; виявлення особистісного ставлення; оцінювання процесу навчання; з'ясування додаткових запитань, що виникли.

Українська література як  навчальний предмет має великі можливості для розвитку критичного мислення у дітей. Для успіху варто застосовувати на  уроках такі методи [6,с.143]: 

1. Твір-п’ятихвилинку (дається 5-10 хвилин. Використовується для того, щоб зібрати та відбити думки учнів. Можна застосувати на будь-якому етапі уроку).

2. Читання з маркуванням тексту (читання тексту і знаходження певних фактів або подій, при цьому позначаючи їх спеціальними символами).

3. Припущення на основі запропонованих слів (учитель бере поняття, героїв, події, записує на дошці. Учні пробують пояснити, аргументувати. Порівнюють із правильними твердженнями).

4. Метод спільного опитування (учні ставлять питання після прочитаного тексту. Питання несуть дискусійних характер).

5.Залиште за мною останнє слово (знайти інтригуюче місце у творі і дати пояснити бажаючим. Останнє слово за учнем, який зачитає уривок).

6.Критика оповідних текстів.

7. Критика мислення (учні висловлюють свої думки).

8. Драматична роль (розіграти уривок і дати коментар про ту чи іншу роль. Для чого автор вводить її у тексті).

9.Дошка запитань (на перерві діти пишуть питання, на які хотіли б отримати відповіді).

10.Репрезентація (представлення письменника, героя, вміння порівняти, протиставити).

11.Робота за ролями (домашні групи. Відповідати на цитати, пошук важливих слів, відповіді за героїв, за пошук зв’язків із навколишнім світом).

12.Карта персонажів (записати риси героїв для порівняння та протиставлення).

13.Навчальна дискусія (дає змогу обговорити спірні питання).

14.Оцінювання.

15.Павутинка дискусії (продумати таке завдання, на яке може бути 2 відповіді. Учні висловлюють власні думки і наводять аргументи. Знаходять собі пари і четвірки, об’єднуються і роблять висновок).

16.Я досліджую (створення інтерв’ю, анкетування, пошук інформації. Виразити ставлення до зображеного).

17.Семантична карта.

18.Мінливі перспективи (з метою розгляду та аналізу ситуації, події тощо з точки зору різних персонажів твору),

19.Навчання на протилежностях.

Навчання української літератури на основі впровадження технології розвитку критичного мислення та власної практики визначаємо, що застосування методів і прийомів зазначеної технології є прийнятним і оптимальним у викладанні предмета, значною мірою підвищує ефективність і якість його засвоєння та забезпечує:

–  демократизацію навчального середовища, позитивну взаємозалежність учасників навчально-виховного процесу;

–  забезпечення ситуації успіху для кожного учня і, відповідно, підвищення самооцінки суб'єктів навчання;  –  усвідомлене, критичне та оцінне сприйняття інформації (фактів, тверджень, положень, висновків), процесів і результатів;

– розвиток низки компетенцій  і компетентності учнів: знань, здатності вчитися, логічності, критичності, аналітичності, комунікативності, інформативності, технологічності, проективності, креативності, здатності презентувати результати роботи,  лідерства, цілеспрямованості, самостійності, відповідальності, мобільності, адаптивності,  позитивної  взаємодії з іншими, толерантності, співпраці, роботі в команді, уникнення і вирішення конфліктів;

– надання учням зразків досвіду життєдіяльності, характерів, ситуацій і питань, що допоможе зрозуміти їм подібне, якщо це трапиться в їхньому житті.

Найоптимальнішим варіантом є  поєднання  методів і прийомів технології розвитку критичного мислення з інтерактивними методами і прийомами  групового і кооперативного навчання. Інтерактивне навчання – це діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня. Учні вчаться критично мислити, спілкуватися з іншими людьми. Науковці виділяють такі форми і методи інтерактивного навчання: дискусійні (групова дискусія, аналіз ситуацій, мозкова атака), ігрові (дидактичні, творчі, ділові ігри), тренінгові завдання.

Інтерактивний урок – спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [10,с.9]. Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів виділяють чотири групи інтерактивних технологій:

-         інтерактивні технології кооперативного навчання;

-         інтерактивні технології кооперативно-групового навчання;

-         інтерактивні технології ситуативного моделювання;

-         інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань;

Кооперативна форма навчальної діяльності – форма організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою [10, с.24]. Кооперативне навчання здійснюється як в групах, так і в парах. Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп: робота в парах; ротаційні  (змінювані) трійки; два - чотири - всі разом; карусель; робота в малих групах; діалог; синтез думок; спільний проект; пошук інформації; коло ідей; акваріум[10, с.34].

Інтерактивні технології кооперативно-групового навчання передбачають одночасну  групову (фронтальну) роботу всього класу.  Групова (фронтальна) форма організація навчання – передбачає навчання однією людиною групи учнів чи цілого класу. Усі учні працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів: обговорення проблеми в загальному колі; мікрофон; незакінчені речення; мозковий штурм; навчаючи – вчусь; ажурна пилка; аналіз ситуації; вирішення проблем; дерево рішень[10, с.45].

Інтерактивні технології ситуативного моделювання – це побудова навчального процесу за допомогою включення учня в гру, підпорядковану дидактичній меті (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються) [10, с.55]. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Учні самостійно обирають собі роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Учитель в ігровій моделі виступає як: інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), тренер (підказка учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення). Види інтерактивних ігор: імітаційні ігри; симуляційні ігри; судове слухання; громадські слухання;  рольова гра.

Інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань  можуть виступати  як метод закріплення навчального матеріалу, вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів, а також як метод стимулювання пізнавальної діяльності [10, с.66]. Є кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

-         побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому уроці;

-         включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу;

-         побудова навчання як самостійної або групової роботи учнів з обговорення її результатів.

Найбільш поширеними у вітчизняній методиці навчання є: метод прес; займи позицію; неперервна школа думок; дискусія; дебати.

Отже, інтерактивні методики передбачають спільне навчання (у співробітництві учитель-учень). Усі учасники навчального процесу взаємодіють між собою, спільно розв’язують проблеми. Особливістю цих методик є те, що вони є найбільш природними, створюють сприятливі умови для підвищення мотивації учнів, пошуковій активізації, розвитку творчих здібностей, формування критичного мислення.

На уроці  доцільно поєднувати  методи і прийоми навчання різних технологій,  хоча цілком продуктивним та активним буде урок української літератури, побудований переважно на застосуванні ТРКМ.

Література, встановлюючи контакт учнів з минулими епохами та сучасним світом, забезпечує  умови для успішної соціалізації. Досвід героїв, з котрими учням доводиться зустрічатися в процесі вивчення літератури, формує особистісну позицію дітей, дозволяє робити оцінку вчинкам. Метою сучасного уроку стає вже не нагромадження знань, а пошукова діяльність, спрямована на формування умінь та навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. 3авдання вчителя на уроці з критичного мислення не в тому, що6 оцінити знання учнем тексту. Це не має великого значення. Він повинен навчити їх розуміти цей текст, ро6ити власні висновки. Для цього він має сприяти тому, що6 у них при читанні виникали свої запитання, на які немає однозначних відповідей, на які тре6а і можна шукати відповіді у інших джерелах. Учитель повинен розвивати інтелектуальну зацікавленість учнів. Зазвичай на уроці  дуже рідко виділяється спеціальний час для міркування, оскільки термін заняття о6межений. Обсяг шкільних  програм насичений. Проте при навчанні критичного читання учитель повинен  робити менше, але на6агато краще, 6ільш глибинно досліджувати джерела інформації, розвивати в учнів готовність і вміння міркувати над прочитаним. Нового звучання набуває не стільки констатація проблеми, скільки доцільність та шляхи її розв'язання, а  відтак нового акценту заслуговує співпраця на уроці вчителя і учня, що будують свою навчально-пізнавальну роботу навколо художнього твору, інформації про нього, його творця. Саме тому в полі зору педагога - словесника мусить лишатися вирішення проблеми, як допомогти дитині осягнути перш за все саму себе, відчути радість від свого розуму, емоцій, своєї неповторності, а відтак відповідні відчуття. Вдається реалізувати такі завдання лише на уроках співтворчості, побудованих на абсолютно паритетних умовах, де вчитель і учень( як рівний з рівним) намагаються осягнути у спільній праці вершини прекрасного, де головне місце в роботі надається учневі, що знаходиться під враженням від спілкування з текстом. На учителя покладаються організаторські функції: як скерувати роботу, у яке русло направити думки, що необхідно для розуміння.

У роботі з літературним твором доречно застосовувати такі прийоми: складання тез, конспектування, добір цитат, переказ тексту, зіставлення різних редакцій тексту, порівняння головних героїв з прототипами, інсценізація, складання кіносценаріїв, зіставлення текстів з творами інших видів мистецтв, інтерв’ю. Діти стають головними дійовими особами уроку.

Істотну роль відіграють умови для виконання домашніх завдань, тому кожне з них потребує творчого підходу. Він допомагає розвивати природні якості учнів, формує їх власні погляди на життя, сприяє повноцінному осмисленню художніх творів.

Інформація є відправною точкою в розвитку критичного мислення. На сучасному етапі розвитку суспільства широкого впровадження у навчально-виховний процес набули INTERNET-ресурси. Необхідність їх полягає в тому, що вони надають доступ до інформації, якої немає в традиційних джерелах, або кількість джерел обмежена, а також сприяють обміну фаховою інформацією. Позитивними моменти використання Всесвітньої комп'ютерної мережі у навчальному процесі  для учнів є:

- навчання і робота в командах (співробітництво допомагає у вирішенні проблем),

- робота в групах поза навчальним закладом (формування розумових навичок вищого рівня - аналіз інформації),

- зростання в учнів інформаційної грамотності.

Можна назвати найбільш значущі цілі, реалізація яких виправдовує введення інформаційно-комунікаційних технологій у процес навчання. Це:

- індивідуалізація і диференціація процесу навчання;

- здійснення контролю за зворотним зв'язком, з діагностикою і оцінкою результатів;

- здійснення самоконтролю і самокорекції;

- забезпечення можливостей тренажу і здійснення з його допомогою самопідготовки;

- наочність (демонстрація динаміки процесів, що вивчаються, графічна інтерпретація досліджуваних закономірностей);

- моделювання та імітація процесів, які вивчаються і досліджуються, явищ з переходом в “реальність – модель” і навпаки (або без переходу);

- створення і використання інформаційних баз даних, необхідних в навчальній діяльності, і забезпечення доступу до мережі інформації;

- посилення мотивації навчання (за рахунок відображення засобів програм, або вміщення в неї ігрових ситуацій);

- озброєння учнів стратегією засвоєння навчального матеріалу;

- формування стилю мислення, уміння приймати варіанти розв'язання (за рахунок систематичної логічної послідовності всіх операцій);

- розвиток творчих здібностей особистості (за рахунок можливостей керувати пізнавальною діяльністю учнів).

Для нових поколінь учнів, що виростають у цифровому інформаційному середовищі, роль викладача як джерела інформації поступово зменшується, натомість збільшується важливість навичок і вмінь учня самостійно здобувати потрібну інформацію й використовувати її згідно з поставленими завданнями. Учитель як особа, що навчає учнів вчитися, створює умови для самостійної роботи учнів, скеровує їх у русло цієї самостійної роботи, координує її й дає змогу учням самостійно приймати рішення, шукати варіанти та обирати найкращий, допомагає побачити свої досягнення та виявити й подолати труднощі. Перехід до інформаційного суспільства кардинально змінює  положення освіти. Дуже важливо, щоб учні навчилися критично оцінювати джерела інформації. Задача вчителя – дати поняття про те, що інформація, яку ми отримуємо через ЗМІ, буває необ’єктивною чи неповною, а іноді – неправильною. Показати, як важливо для формування громадської думки вміти критично оцінювати її достовірність, відрізняти факти від коментарів, швидко знаходити так звану приховану, неясно представлену інформацію. Учням слід дати чітке поняття, що є факт, а що – аргумент. Факти можна перевірити, а аргументи перевірити не можна. Їх можна довести, або спростувати.

Інформаційно-комунікаційні технології можна віднести до технологічних засобів, і вони спрямовані на підготовку особистості інформаційного суспільства, формування вмінь працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей, формування дослідницьких умінь та вмінь вибору оптимальних рішень, забезпечення великим обсягом якісної інформації. Систематичне і педагогічно доцільне використання під час занять мультимедійних засобів сприяє: вдосконаленню сенсомоторної сфери учнів (сенсомоторика – взаємна координація сенсорних (чуттєвих) і моторних (рухових) компонентів діяльності людини, розвитку їх зорової і слухової чутливості, формуванню вміння сприймати, розвитку спостережливості. Поряд із цим використання інформаційно-комунікаційних технологій сприяє розвитку перцептивної уваги, обумовлення виникнення мимовільної уваги, стійкості її та зосередженості. В основу методу проектів покладена ідея, що складає суть поняття “проект”, його спрямованість на результат.

 Метод  проектів - це одна із основних технологій формування ключових життєвих компетентностей учнів [8]. Він завжди орієнтований на самостійну творчу діяльність учнів, на розвиток критичного мислення та вмінь самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі. Адже діти, працюючи над створенням проекту, навчаються критично мислити, чітко усвідомлювати, де і яким чином можна застосувати набуті знання, генерувати нові ідеї, грамотно працювати з інформацією, постійно вдосконалюватися. На уроках літератури варто впроваджувати дослідницькі, творчі (ілюстрації до творів, власні вірші, казки) ігрові, інформаційні медіа-проекти. Для досягнення результату учні навчаються самостійно мислити, знаходити і вирішувати проблеми, залучаючи для цієї мети знання з різних областей, навчаються прогнозувати результати і можливі наслідки інших варіантів розв’язання проблеми, здобувають уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Учні, використовуючи ресурси Інтернету, створюють web-сайти навчальних проектів, мультимедійні презентації, публікації, портфоліо – систему своїх творчих наробок: малюнки, до вивчених творів; кросворди, складають свої оповідання, казки, вірші.  

Варто згадати, що навчання критичному осмисленню інформації по суті проективно. Метод проектів, орієнтований на дослідницьку діяльність старшокласників, спрямований на розвиток креативності мислення. Проектна технологія має на меті спосіб досягнення дидактичної мети через детальну розробку проблеми, яка призведе до конкретного практичного результату. Цей результат можна побачити, усвідомити, застосувати в практичній діяльності. Така технологія передбачає сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів. Творчих за своєю суттю. Популярним методом демонстрації процесу мислення є графічна організація матеріалу. Моделі, малюнки, схеми показують хід думок. Процес мислення стає наочним. Графічна організація матеріалу може застосовуватися на всіх етапах навчання як спосіб підготовки до дослідження, як спосіб направити його в потрібне русло, як спосіб організації роздумів над отриманими знаннями.

Отже, інформаційна технологія виступає як система, складовими якої є учасники педагогічного процесу (учителі та учні) та система теорій, ідей, засобів і методів організації навчальної діяльності для ефективного вирішення проблем, що охоплюють усі аспекти засвоєння знань і формування практичних навичок. Вони  спонукають  учнів до постійної самоосвіти, а сам процес навчання дає можливість відчути практичні результати.

Комплексне використання запропонованих технологій сприяє суттєвому підвищенню рівня сформованості критичного мислення школярів у вивченні української літератури.

Отже, навчання за технологією  розвитку критичного мислення має значні переваги для розвитку особистості як молодшого школяра, так і старшокласника. Тож  готуємо дітей нового покоління, які знайдуть собі прекрасне і захоплююче хобі на все життя – ДУМАТИ.

Література

1. Аганов С. С. Коммуникативная компетентность личности и педагогические пути её повышения / С. С. Аганов, Т. С. Ковалева // Проблемы управления рисками в техносфере. – 2008. – № 4 (8) – С. 290-294.

2.Вукіна Н. В. Критичне мислення: як цьому навчати / Н.В.Вукіна,

Н.П. Дементієвська // Науково-методичний посібник. – Харків.- 2007. - 190 с.

3.Дженні Л. Стіл. Методична система “Розвиток критичного мислення у навчанні різних предметів”, частини І-ІV/ Дженні Л. Стіл, Куртіс С. Мередит та Чарльз Темпл. - 1998.

4. Загашев І. Критичене мислення: технологія розвитку/ Загашев І., Заір-Бек С. -  "Скіфія" & "Альянс-Дельта": Санкт-Петербург.- 2003. - 284 с.

5.Іванова О.М. Критичне мислення як один з найефективніших шляхів розвитку творчих здібностей учнів/ О.М.Іванова.-Кіровоград. – 2005.

6. Кроуфорд А. Технології розвитку критичного мислення учнів /

А. Кроуфорд, В. Саул, С. Метьюз, Д. Макіністер. – К.: Плеяди, 2006. – 220 с.

7. Морзе Н. В. Методика навчання інформатики : навч. посіб. : [у 3 ч.] / Н. В. Морзе.  – К.: Навчальна книга.- 2004.– 256 с.

8.Подранєцька Н. Проектна технологія на уроках української літератури. Типологія навчальних проектів [Електронний ресурс] / Н. Подранєцька. – Режим доступу www.ukrlit.vn.ua

9. Полякова Ю. Н. Интерактивные методы обучения как средство формирования ключевых компетентностей учащихся / Ю. Н. Полякова // Вестник психотерапии. – 2007. – № 23 (28). – С. 102-106.

10.Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні методи навчання/О.Пометун.

Л. Пироженко. – К.:А.С.К. - 2006. -187 с.

11.Тягло А. В. Критическое мышление: проблема мирового образования XXI в. [Электронный ресурс] / А. В. Тягло, Т. С. Воропай. – Режим доступа http:// www.geocities.com.tyaglo.ct.

12. Ходос Е. А. Критическое мышление: метод, теория, практика: учеб.-метод. пособие /  Е. А. Ходос, А. В. Бутенко. – Красноярск. - 2002. – 139 с.
13. Шакирова Д. М. Теоретические основания концепции формирования критического мышления / Д. М. Шакирова // Педагогика. – 2006. – № 9. – С. 96-98. 

Р. О. Ярова
Формування екологічної компетентності школярів у сучасній школі

 Екологічні проблеми належать до розряду  найболючіших і найгло­бальніших проблем сучасності. І  тому свя­тий обов'язок дорослих навчити дітей дивитися і бачити красу навколишнього світу, створити для них можливості одержувати нові враження, проявляти мило­сердя, співчуття до всього живого, виховувати готовність прийти на допомогу природі.

 Основною метою екологічного виховання є формування екологічної сві­домості та культури особистості, усвідомлення себе часткою природи, гармоні­зація стосунків у системі «людина-суспільство-природа», формування навичок екологічного мислення, що грунтуються на ставленні до природи як універсаль­ної, унікальної цінності. 

Надзвичайно важливо, щоб екологічне виховання мало позитивну 
основу, давало чітку надію на досягнення позитивних результатів. 
Надмірне зосередження на екологічних катастрофах та погіршенні умов довкілля  може пригнічувати дітей. Тому  у  Шишацькій спеціалізованій

школі ім.В.І.Вернадського застосовуються різні форми екологічного виховання - масові натуралістичні заходи.

Основною формою освіти є екскурсії, польові практики, екологічні експедиції. Виходячи з цього, ми розробили модель шкільної екологічної свідомості, мислення та поведінки особистості.

      Формування екологічної свідомості тільки засобами екологічної освіти є недостатнім, адже здобуті знання не завжди спонукають до екологічно спрямованої діяльності. Досягти позитивних результатів можна залучаючи учнів до вивчення реальної  екологічної ситуації, до посильного внеску в її поліпшення, тобто завдяки використанню краєзнавчого підходу, який виявляється в нашій концепції в декількох напрямках.

      Перший  –  проведення  комплексних науково-дослідницьких експедицій пошукових загонів «Природолюб» і «Краплинка» по малих річках України: Псел (2010 р.), Говтва (2011р.), Грунь-Ташань (2012р.). Метою є вивчення природних ресурсів річок та їх охорона, здобуття нових знань на природному матеріалі, дослідження стану рослинного і тваринного світу.

      Об’єкт: екосистеми малих річок.

      Завдання:

      – освоєння методів польових досліджень;

      – вивчення і збереження біологічного різноманіття;

      – дослідження структурних компонентів різних середовищ життя – атмосферного повітря, вод та грунтів.

         Головна мета експедицій – навчити молодь  жити в гармонії з природою, із самим собою, допомогти знайти світ захоплень. Вона повинна зрозуміти  глибинний взаємозв’язок між порядком в навколишньому світі і своїм психофізичним здоров’ям, обережно ставитися до всього, що оточує її у світі природи і в суспільстві.

Експедиція пошукових загонів «Природолюб» реалізується у формі екскурсії. У її склад постійно входять 12-14 учасників. Учні досліджували біологічний  аналіз якості води Псла, Говтви, Грунь-Ташані, що проводився за результатами обробки проб зоопланктону.

Етноекологічні дослідження включають в себе багатопланові дослідження  прибережних населенних пунктів, пам’яток природи і культури.

Фольклористичні і етнографічні дослідження проводилися пошуковим загоном «Краплинка». Вони  спрямовані на вивчення форм співіснування людини і природи, використання природних ресурсів для харчування і лікування людини та домашніх тварин.

Цими двома загонами проводилися і ономастичні дослідження, що включають в себе збір і аналіз топонімічного та антропонімічного матеріалів в населених пунктах Шишаччини та їх околицях для відтворення шляхів заселення долини Псла і міграції її населення в пізнішу історичну добу, розвитку народних ремесел на основі розробок місцевих природних ресурсів.

Зібраний пошуковими загонами матеріал склав  основу учнівських науково-дослідницьких робіт та обласних етапів Всеукраїнських конкурсів «Мій рідний край, моя земля», «Юний дослідник», «До чистих джерел».

Пошуково-дослідницька діяльність найближче підводить дитину до проблеми, а винагородою за активність та допитливість школярів є їх самостійні «відкриття» у cвіті природи. Дитина на правах відкривача пізнає динаміку і статичність природних явищ.

Другий напрямок – залучення школярів  та пошукових загонів до участі у загальношкільних екологічних акціях, які направлені на оздоровлення природного середовища, визначення локальних екологічних проблем сво­го регіону, виявлення негативного впливу на природу факторів людської діяльності.  Щорічно у школі проводяться акції: «Золоті барви осені», «Природа і фантазія», «Збережи ялинку», «Допоможи птахам», «Збережи первоцвіти», «Чисте довкілля», «Ліси для нащадків». «Посади дерево», «Парки – легені міст і сіл». Результати роботи систематично висвітлюються у місцевій газеті «Сільське життя», у шкільній газеті «Ліцеїст» та на шкільному сайті www.vernadskyschooi.pl.ua.

Третій напрямок - залучення школярів до участі у Всеукраїнських конкурсах «Мій рідний край - моя земля», «Галерея кімнатних рослин», «До чистих джерел», «Джміль та Бджілка», «Рослини - рятівники від радіації», «Парки -  легені міст і сіл», «Парад квітів біля школи», «Птах року», «Збережи ялинку», «Ліси для нащадків», «Зелений паросток майбутнього», «День птахів», у обласному конкурсі екологічних плакатів «Природа і люди», у Всеукраїнських акціях «Великий зимовий облік птахів», «Годівничка». Звіти юних екологів неодноразово були відзначені грамотами та дипломами.

Четвертий напрямок роботи – навчальна  екологічна стежка «Бутова гора» (місці, де знаходилася дача В.І.Вернадського)  для проведення навчальних екскурсій, прогулянок, масових заходів еколого-натуралістичного спрямування, пропагандистської роботи з охорони довкілля. Вона складається із  8 зупинок: «Початок маршруту», «Капище», «Альтанка», «Геологія», «Зоологія», «Ботаніка», «Гідробіологія», «Гідрологія». На маршруті вста­новлено  щити з різноманітною пізнавальною інформацією екологічного, історичного, правового характеру, викладеною в цікавій, емоційній формі. Екскурсію на ній проводять учні-екскурсоводи. Неодноразово на екологічній стежці проводилися Всеукраїнські  та обласні конференції, семінари. У кінці травня відбувається захід «Посвята п’ятикласників у юні екологи».

Безпосередній контакт з природою - це елемент виховання зацікавленості, розвитку системного та логічного мислення, критичного аналізу. Тому організа­ція екологічних стежок - це перспективна форма природоохоронної освіти і виховання. Вона виступає у навчально-виховному процесі як різновид навчального середовища, як своєрідний майданчик спостережень і досліджень. Завдання екологічної стежки - навчити учнів творчо мислити, практично аналізувати, вміти спостерігати і досліджувати природу. І найголовніше - берегти, охороняти.

П’ятий напрямок роботи - польова екологічна практика, яка стосується  дослідницько-практичної діяльності, а тому має велике значення в екологічній освіті школярів.

Польові практики - це поєднання вивчення природи з практичною діяльністю з її охорони. Вони  створюють умови для наукового пізнання видового різноманіття місцевої флори та фауни, її динаміки і розміщення в умовах конкретних ландшафтів, а також для вивчення зникаючих, ендемічних і реліктових видів рослин та тварин, а також інших пам'яток природи, їх охорони і використання. Використовуються для формування в учнів навиків поведінки і діяльності в природі. Головним завданням польової екологічної практики є сприяння розвитку в учнів  відчуття відповідальності за стан довкілля.

Польова практика для юних екологів  проводиться в стаціонарних умовах на біостаціонарі природничого факультету «Лучки», що в Кобеляцькому районі на базі регіона­льного ландшафтного парку «Нижньоворсклянський» та на Бутовій горі селища Шишаки (де жив і працював видатний вчений, перший Президент Української академії наук В.І. Вернадський). 

Роботою практики керують викладачі Полтавського національного  педагогі­чного університету ім. В.Г.Короленка. 

Проведення літніх польових практик в заказнику Лучківський Кобеляцького району  дало можливість показати учням біологічне різноманіття раніше існуючих рослинних асоціацій та тваринних комплексів і зміни, які пройшли з ними в останні десятиріччя, що загалом значно підвищує рівень та якість знань в учнів, формує у них екологічний світогляд.

Екологічна практика на Бутовій горі проводиться як для учнів середніх класів, так і для старшокласників. Передбачає як лекційні заняття та лабораторні форми навчання, так і про­ведення практичних досліджень та самопідготовку учнів. Під час практики учні знайомляться з характеристикою екосистем (ліс, водойми, луки, агроценози) та технікою і методикою збору зоологічного матеріалу, видовим складом тварин і рослин Полтавщини, занесених до Червоної книги України, вивчають хребетних і безхребетних тварин проточних і непроточних водойм. Екологічні дослідження зводяться до визначення антропогенного впливу на біогеоценози листяного лісу Бутової гори, визначення місця несанкціонова­них вирубок лісових насаджень. 

Отже, під час польової практики учні поповнюють багаж знань з різних біологічних дисциплін, знайомляться з науковою спадщиною академіка В.І.Вернадського, отримують навички топографічної зйомки, вивчають методи прогнозування погоди, навчаються самостійно спостерігати за тваринами в при­родних умовах, правильно обробляти зібрану інформацію, робити науково об­ґрунтовані висновки. А потім відпрацьовують зібрані під час експедиційно-польового етапу матеріали і підготовлюють їх до використання у навчально-виховному процесі  школи, намагаються втілити результати екологічної польової практики у організацію виставки, експозиції, розробку путівників, маршрутів екскурсій та походів, написання учнівських науково-дослідницьких робіт.

Отже, природоохоронна робота, усвідомлення необхідності оберігати та примножувати багатства природи – необхідні складові елементи природоохоронної позиції  особистості. Кожен учень повинен мати певні знання про стан і перспективи використання природних багатств свого краю. Саме тому природоохоронна робота, яка ведеться в Шишацькій спеціалізованій школі ім. В.І.Вернадського, є невід’ємною складовою навчального процесу.

Література

1. Білявський П.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань / П.О.Білявський, Р.С.Фурдуй. - К.: Либідь, 1997.

2.  Вербицький В.В.Формування практичного розуму цілеспрямованого учня. З досвіду сталого розвитку позашкільної еколого-натуралістичної освіти/ В.В.Вербицький. – К.: «Деміур», 2002.

3. Горбулінська С.М. Соціальне замовлення педагогічній практиці/ С.М.Горбулінська // Екологічна наука і освіта в педагогічних вузах України: матеріали Всеукр. наук. конф. - К.: Наук. світ, 2000. - С.51.

4. Кобиляцький І.І. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі / І.І.Кобиляцький. - К.: Вища школа,1987. – 187 с.

5. Охріменко I.B. Національна система виховання: регіональний аспект. Досвід, про­блеми, перспективи / І.В.Охріменко.  - Полтава: ПОІПОПП, 1996. 

6. Пустовіт Г.П. Дослідницька робота учнів з екології в позашкільних установах і школах / Г.П.Пустовіт. - Київ, 1996. 

7. Роль заповідних територій в екологічній освіті і вихованні. Матеріали науково-практичного семінару (Біостаціонар ПДПУ, Полтавська область, Кобеляцький район, с Луч­ки). - Полтава: Верстка, 2003. 

8. Совгіра С.В. Методика навчання екології /С.В. Совгіра. - К.: Наук світ, 2007.

9. Сусахіна Л.В. До чистого довкілля – разом / Л. В. Сусахіна. - Полтава: Оріяна, 2005.

10. Хоменко В.А.  Екологічне виховання в школі/ В.А.Хоменко. - Полтава, 2000. 

Р. О. Ярова
Формування екологічної культури школярів

Необхідність виховання екологічної культури як складової загальної культури особистості зафіксовано в Державній національній програмі "Освіта. Україна ХХІ століття".

Пріоритетної метою Шишацької спеціалізованої школи ім.. В.І. Вернадського є формування екологічної культури.

Поняття екологічна культура синтезує в собі найкращі досягнення людської цивілізації з проблем пошуку ефективних шляхів гармонізації стосунків суспільства та природи і розглядається як складова частина загальної культури особистості. Екологічну культуру, на думку В.С. Крисаченка, необхідно розглядати у двох взаємопов'язаних площинах. По-перше, як сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують стійку рівновагу в системі "людина - довкілля"; по-друге, як теоретичну галузь знань про місце людини в біосфері. Таким чином, можна сказати, що екологічна культура є одночасно засобом осягнення навколишнього світу та внутрішнього світу людини, вона також є регулятором відносин особистості з навколишнім світом – природним та соціальним.

 Екологічна культура виступає як:

- засіб самоорганізації сил особистості у конкретній екологічній ситуації, який дозволяє поєднати два світи – природний і соціальний на принципах гармонії та доцільності;

- категорія ставлення людини до власних потреб та можливих способів їх задоволення;

- втілення природоперетворюючої діяльності особистості в довкіллі з врахуванням соціально-економічних обмежень;

- умова формування людини нового типу, основою поведінки якої в навколишньому середовищі є глибоке розуміння незаперечної цінності всіх без винятку природних об'єктів.

Отже, формування екологічної культури - це скоординована довготривала робота, яка відкриває дитині можливості взаємодії зі світом природи, і стає чинником загального розвитку та формування особистості.

Формуючими факторами екологічної культури є:

- екологічна освіта та виховання;

- соціалізація особистості дитини.

Роль екологічної освіти та виховання для формування екологічної культури широко представлені у вітчизняній та зарубіжній науковій та науково-методичній літературі.

Я хочу зупинитися на соціалізації особистості дитини як факторі формування загальної екологічної культури у навчальному закладі.

Соціалізація, як процес засвоєння дитиною системи цінностей, норм та зразків поведінки, обов'язкових у певному суспільстві, а також навичок, які дають їй змогу увійти у світ суспільних організацій. Соціалізація здійснюється під впливом середовища, осіб і виховних установ та досягається наступними методами:

- формування комунікативних навичок особистості;

- створення умов для ефективного усвідомлення дитиною сутності сучасних проблем екології та їх актуальності для суспільства, членами якого вони є;

- формування та розвиток відчуття особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на місцевому, а в подальшому на національному і глобальному рівнях;

- вироблення умінь приймати власні відповідальні рішення з охорони навколишнього середовища і діяти у відповідності до них у процесі практичної діяльності з розв'язання проблем довкілля на місцевому рівні;

- просвітницька діяльність.

Формування комунікативних навичок особистості відбувається через проведення навчальних тренінгів, соціологічних опитувань, взаємодію із засобами масової інформації, участь у форумах, семінарах, таборах, роботу в Інтернет-мережі.

Взаємодія із ЗМІ відбувається у формах: написання прес-релізів, інформаційних та проблемних статей, проведення інтерв'ю та соціологічних опитувань. Взаємодія із ЗМІ дитині дає можливість навчитися опосередковано спілкуватися з місцевою громадою, доносити сутність екологічних проблеми, викликати зацікавленість та бажання включитися у громадську діяльність.

Однією з форм набуття комунікативних навичок є проведення соціологічних опитувань. Така форма дає можливість налагоджувати безпосередній контакт з представниками різних верств населення, викликати зворотній зв'язок, виявляти їх відношення до конкретних екологічних проблем, створювати позитивну атмосферу діалогу, аналізувати окремі соціологічні зрізи. Найбільш презентабельними були опитування по проблемах побутових відходів "Споживання плюс чи мінус?", енергозбереження - "Аудит побутового енергоспоживання", прісної води - "Коли  не стало води" тощо.

Активні форми комунікації сприяють залученню учнів шкіл до загальноміських екологічних заходів: акцій, конкурсів, виставок, форумів, великих екологічних ігор.

Участь у Форумах екологічної громадськості, семінарах-практикумах, конференціях, екологічному таборі  створює умови для підвищення рівня культури спілкування, зростання рейтингу екологічної діяльності та можливості інтеграції у суспільство.

Формування комунікативних навичок забезпечує підвищення ефективності взаємодії особистості з суспільством, відкриває простір для пошуку інформації, налагодження контактів, толерантної взаємодії, що є своєрідним підгрунтям формування екологічної культури.